Рефлексуємо...

     У контексті вивчення освітньої компоненти " Методика викладання філологічних дисциплін у вищій школі" рефлексуємо з магістрантами щодо питання лінгвометодичної компетентності у форматі рефлексійного есе👇.

Для чого мені, педагогу-словеснику, лінгвометодична компетентність?

Вікторія Вельмик,

магістрантка 12Мд-СОукр

 
 Сьогоденні стандарти компетентнісної парадигми освіти зумовлюють упровадження інноваційних підходів і технологій до професійної підготовки майбутнього вчителя. Пам’ятаємо, що сучасний педагог-словесник має викладати рідну мову з урахуванням найновіших досягнень лінгвістики й лінгводидактики. У цьому аспекті важливий показник сформованості професійної компетентності майбутнього педагога – рівень його лінгвометодичної компетентності. Під цим поняттям я розумію володіння спеціально структурованим наборам знань, умінь, навичок, досвідом оцінного ставлення до змісту, структури, форми навчання мови, принципів, методів і засобів, а також специфічних особливостей кожного з мовознавчих розділів, уведених до чинної шкільної програми (або програми ЗВО). Окрім того, це здатність на високому науковому й методичному рівнях, з урахуванням психологічної та вікової специфіки, застосовуючи різноманітні форми організації навчально-виховного процесу та постійно самовдосконалюючись, ЯКІСНО організовувати процес становлення в здобувачів освіти мовної та мовленнєвої компетентностей.

     Вважаю, що ґрунтовне оволодіння зазначеною компетентністю є основою для вчителя-словесника. Вона містить необхідний інструментарій для продуктивної діяльності, особливо в сьогоденних реаліях, коли життя й освіта змінюються надто стрімко. Це ПРОЦЕС, РОБОТА НАД СОБОЮ, УДОСКОНАЛЕННЯ, ПОСТІЙНІ ПОШУКИ, ПОСТІЙНЕ НАВЧАННЯ. Саме вони уможливлюють успішно здійснювати свою професійну діяльність, реалізовувати й упроваджувати інноваційні методики для підвищення якості мовно-літературної освіти.

     Варто розуміти й те, що лінгвометодична компетентність не формується за один день, місяць, рік… І гарний лише той учитель, у якому не "вмер" учень. А в зазначеному контексті це особливо актуально.

                       Для чого мені, педагогу-словеснику, лінгвометодична компетентність?

Іванка Будько

магістрантка 13 гр.

У школі я дуже любила українську мову. Це був ледь чи не єдиний предмет, який я вчила із задоволенням і повною віддачою. Я вважаю, що це заслуга моє вчительки – вона жила свою роботою, бажала прищепити кожному учневі любов до рідної мови. У нас, у класах, тоді не було комп’ютерів, інтерактивних дошок та інших сучасних пристроїв, які сьогодні вважають одними з провідних засобів для викладання будь-якої дисципліни в закладах освіти. У нас були лише книги, дошка, і зошит з ручкою. Але ці уроки були надзвичайно цікавими й різноманітними. Учні постійно взаємодіяли і спілкувалися з викладачем. Не було такого, що вчителька прийшла, сказала, яку вправу робити і все, у класі тиша і всі сидять пишуть, ні. Були ігри, проєкти, групова робота, самоаналіз та аналіз творів однокласників, дискусії й обговорення проблемних питань.

Були в школі й інші викладачі української мови, на чиї уроки мені «пощастило» потрапити. При всій повазі до цих людей, я не розуміла, що вони роблять у школі. Сухий виклад теорії, виконання одноманітних вправ і ніякої зацікавленості у своєму предметі. Після тих уроків я приходила до свого викладача ще з більшим бажання вчити мову. Певно, саме тоді я усвідомила, яким має бути вчитель-словесник.

Уже навчаючись у ЗВО, я почула про різні методики, методи, засоби, уміння й навички, якими повинні володіти викладачі-філологи. Найбільш повно розкриває суть і мету роботи вчителя поняття лінгвометодична компетентність. Досі в науковому просторі існують різні погляди на трактування лінгводидактичної та лінгвометодичної компетентності. Одні методисти ототожнюють ці два поняття, як, наприклад, І. А. Хижняк; Вона називає лінгвометодичну (лінгводидактичну) компетентність здатністю «на високому науковому й методичному рівнях з урахуванням психологічної та вікової специфіки, застосовуючи різноманітні форми організації навчально-виховного процесу та постійно самовдосконалюючись, якісно організовувати процес становлення в школярів мовної та мовленнєвої компетентностей» [2]. Натомість Н. М. Остапенко розрізняє ці поняття, а лінгвометодичну компетентність трактує як володіння випускниками (вчителями-філологами) спеціально структурованими наборами знань, умінь, навичок, досвідом оцінного ставлення до змісту, структури, форми навчання мови, принципів, методів і прийомів, засобів, а також специфічних особливостей кожного з мовознавчих розділів, уведених до чинної шкільної програми або програми ЗВО [1].

Зазначені потрактування не заперечують і не взаємовиключають одне одного, а навпаки взаємодоповнюють. Для мене, як для майбутнього викладача-філолога, здобуття лінгвометодичної компетентності є одним із надважливих складників педагогічної майстерності. Я вважаю, що без уміння обирати належні методики, засоби і форми викладання, без знання про різні методи, сучасні тенденції й підходи до вивчення української мови неможливо якісно й правильно працювати в закладах освіти. Для студентів ЗВО, що навчаються бути викладачами, важливо здобути навички ефективної взаємодії з учнями з різними мовними, культурними та інтелектуальними особливостями, уміти адаптувати навчальний матеріал до різних груп учнів та створювати максимально комфортні умови для засвоєння мовного матеріалу.

Беззаперечно, одними із ключових складників лінгвометодичної компетентності є можливість удосконалювати свої професійні навички та залишатися в контексті новітніх досягнень у галузі мовної освіти, а також необхідність постійного аналізу та оновлення методичних підходів, упровадження  нових технологій та інновацій у свою викладацьку практику.

Я хочу бути хорошим викладачем, мотивувати своїх учнів та студентів до вивчення й викладання української мови, стимулювати їх поглиблювати свої знання, вдосконалювати вміння і навички в галузі філології. І не хочу бути тим викладачем, до якого не цікаво і не корисно приходити на заняття. Тож саме для цього я навчаюся й здобуваю лінгвометодичну компетентність.

 

Список використаних джерел:

1. Остапенко Н. М. Теорія і практика формування лінгвометодичних компетентностей у студентів філологічних факультетів ВНЗ. Черкаси: вид. Чабаненко Ю., 2008. 330 с.

2. Хижняк І. А. Особливості лінгводидактичної компетентності сучасного вчителя початкових класів та шляхи її формування. Науковий Вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки : Педагогічні науки. 2012. № 14 (239). С. 198–200.